Із інтерв'ю з Дмитром Павличком, який воспєвав московсько-фашистську тюрму народів.
(ахтунґ, інтерв'ю вела Оксана Шкода, яка зашкварилася шашнями з московським Мертвечуком, якому також ніякої довіри нема)
— «Я син простого лісоруба, /Гуцула із Карпатських гір, /Мені всміхнулась доля люба /У сяєві Кремлівських зір», /«Як добре, що на світі є Москва, /Моя земля, столиця і надія». У вас много стихов о Москве, о Ленине, о партии...
— Справа не в тому, які у мене вірші були!
— Скажите, вы их писали искренне или блефовали перед читателями? Или же над вами кто-то стоял с плеткой?
— Я писав завжди комуністичні вірші дуже щиро, тому що я вихований на соціальній поезії Шевченка. А соціальна поезія Шевченка була домінуюча. У нього українська тема теж була, але домінуючою у Шевченка була Катерина, зраджена московським офіцером...
— Вы же «сяйвом Кремлівських зір» восхищались, при чем здесь Катерина?
— Ви розумієте, що таке «сяйво Кремлівських зір», яке прийшло до мене, до хлопчика? Я вступаю до Львівського університету, починаю вчитися і розумію, що мені відкриваються великі горизонти... В той час, як я це писав, я прекрасно розумів, що не до кінця кажу правду.
Мене хотіли виключити з 5-го курсу університету. Професор тоді запитав: «На каком языке я должен читать?» — и все девушки — дочери полковников и генералов русских, которые жили во Львове, поднялись и сказали: «По-русски!» А я встав ззаду і сказав: «Читайте українською мовою, ми ж в університеті Франка!» Мене викликають в партком і кажуть: «Він — націоналіст!» І тоді, коли я писав про Леніна, про партію, я думав, ідіот, що цими комуністичними фразами можна врятувати Україну! Я це робив, але мені не вдалося...
( Read more... )
Оригінал цієї публікації знаходиться на Дрімі і вже отримав
коментарів. Приєднуйтеся і коментуйте саме на Дрімі, бо там я, на відміну від ЖЖ і ФБ, відповідаю регулярно, а високодуховний ЖЖ може бути закритим у будь-який момент.
(ахтунґ, інтерв'ю вела Оксана Шкода, яка зашкварилася шашнями з московським Мертвечуком, якому також ніякої довіри нема)
— Справа не в тому, які у мене вірші були!
— Скажите, вы их писали искренне или блефовали перед читателями? Или же над вами кто-то стоял с плеткой?
— Я писав завжди комуністичні вірші дуже щиро, тому що я вихований на соціальній поезії Шевченка. А соціальна поезія Шевченка була домінуюча. У нього українська тема теж була, але домінуючою у Шевченка була Катерина, зраджена московським офіцером...
— Вы же «сяйвом Кремлівських зір» восхищались, при чем здесь Катерина?
— Ви розумієте, що таке «сяйво Кремлівських зір», яке прийшло до мене, до хлопчика? Я вступаю до Львівського університету, починаю вчитися і розумію, що мені відкриваються великі горизонти... В той час, як я це писав, я прекрасно розумів, що не до кінця кажу правду.
Мене хотіли виключити з 5-го курсу університету. Професор тоді запитав: «На каком языке я должен читать?» — и все девушки — дочери полковников и генералов русских, которые жили во Львове, поднялись и сказали: «По-русски!» А я встав ззаду і сказав: «Читайте українською мовою, ми ж в університеті Франка!» Мене викликають в партком і кажуть: «Він — націоналіст!» І тоді, коли я писав про Леніна, про партію, я думав, ідіот, що цими комуністичними фразами можна врятувати Україну! Я це робив, але мені не вдалося...
( Read more... )
Оригінал цієї публікації знаходиться на Дрімі і вже отримав